Тадеуш Рейтан: Не топчіть державу! Як литовський шляхтич намагався врятувати Річ Посполиту

У колекції Королівського замку в Варшаві представлена картина Яна Матейка «Рейтан – занепад Польщі».

Рейтан – прізвище центрального персонажа картини. На перший погляд він виглядає досить дивно: лежить в порозі, роздерши сорочку на грудях. Цей вчинок явно збентежив інших персонажів, зображених на полотні. Серед загального гармидеру в приміщенні, підлогою котиться монета. А зверху на весь цей безлад з картини дивиться Катерина ІІ. Про що ж розповідає сюжет картини?

У серпні 1772 р. правителі Росії, Австрії та Пруссії , ослабивши Річ Посполиту, домовилися про Перший поділ її території. 18 вересня того ж року вони повідомили владу Речі Посполитої про своє рішення й зажадали скликати «надзвичайний сейм», щоб формально підтвердити законність окупації країни. Коли хтось із депутованих висловлювався проти, його переконували – силою, грошима чи алкоголем.

До останнього проти були лише кілька людей. Серед них Самуель Корсак, Станіслав Богушевич та Тадеуш Рейтан. Вони обґрунтовували свою позицію юридичними підставами. А коли аргументи не допомагали, Рейтан діяв по-іншому. Коли більшість депутатів намагалися вручити жезл маршалка Сейму А. Понінському, Рейтан його забрав та заявив: «Я такий самий маршалок, як і ви. Я узурпую владу так само, як і ви. Бо ви присвоїли собі владу незаконно».

Таким чином він виграв трохи часу – з 19 до 22 квітня 1773 р. опозиція не давала ватажку проросійської коаліції А. Понінському очолити Сейм. Щоб настрашити опонентів, одного дня А.Понінський прибув до Сейму в супроводі російських та прусських солдатів. Іншим разом Понінський намагався передати  Рейтанові хабар у розмірі 2000 злотих. У відповідь той запропонував Понінському свої 5000 злотих за підтримку державного суверенітету та недопущення російської окупації. Ображений Понінський пообіцяв вбити Тадеуша Рейтана, на що той відповів: «Заради Бітьківщини я готовий вмерти».

Дійшло до того, що прусський генерал гарнізону в Варшаві  Robert Scipio Freiherr von Lentulus виділив Рейтанові та його колегам охорону, а патріотично налаштовані депутати змушені були змінити помешкання, ховаючись від найманих вбивць. Тим часом конфедеративний суд  прийняв Постанову про позбавлення  Рейтана «майна та честі» й вигнання його з країни.

Одного бурхливого дня на засіданні Сейму слово взяв Самуель Корсак, який почав викривати наміри депутатів-зрадників. Не чекаючи закінчення виступу, ті почали виходити із зали. Але Тадеуш Рейтан намагався стати їм на заваді й закликав спротивитися поділу країни: він ліг перед порогом і закричав: «Убийте мене, затопчіть, але не вбивайте Вітчизну! Топчіть мене, не топчіть державу!». Проте це депутатів не зупинило.

А вже наступного дня від імені Катерини II було оголошено ультиматум: або депутати приймають рішення, або до Варшави входить 50-тисячне військо.

Після повернення до маєтку Рейтан тяжко захворів. Але помер не від хвороби, а внаслідок нещасного випадку, який трапився з ним під час приїзду в його дім російського офіцера. Версій було кілька: від порізів склом до поранення кулею чи кинжалом, при чому винуватцем був, начебто сам господар, якого оголосили «психічно хворим».

Польська аудиторія не була готова сприйняти бачення минулого від Матейка. Полотно свого часу піддали жорсткій критиці. Нащадки зображених художником магнатів почувалися приниженими. Впливові аристократи намагалися перешкодити демонстрації роботи на виставці в Парижі 1867 року. Юзеф Ігнацій Крашевський, засуджуючи таку форму викладу рідної історії, казав: «Неправильно лупцювати труп матері».

Втім, картину виставили. Вона отримала золоту медаль і її одразу ж придбав австрійський імператор Франц Йосиф. Матейко саркастично заявив: «Купили живе, то куплять і намальоване». До 1918 року робота прикрашала колекцію палацу Бельведер у Відні. Згодом придбану владою незалежної Польщі картину розмістили в Королівському замку в Варшаві.

Сьогодні Тадеуш Рейтан визнаний національним героєм Польщі, символом патріотизму й самовідданості. Його ім’ям названі численні вулиці, школи, військові частини. Землі теперішньої України також входили до державного утворення, яке захищав Тадеуш Рейтан і, врешті-решт, опинилися під окупацією Російської імперії. Але хто про нього знає, крім істориків.